Вірші про пензлики зарошені в зірниці


    (Читацьке враження від книги «Катрени оголошених картин» (навіяне живописом Івана Марчука) // Гончаренко Олег. – К. Фенікс. 2011. – 520 с., іл.)

    Вірші про= пензлики= зарошені= в= зірниці
    Напевно, не помиляюся, що однією з найпоширеніших спонук до творчості є наше враження від життя, емоції, душевні переживання від побаченого, почутого чи прочитаного, і які не дають спокою, а отже, породжують бажання поділитися ними з іншими людьми – як пошуки однодумців, поєднуючи серця й душі.

    Тож і книга Олега Гончаренка , українського поета з Мелітополя, «Катрени оголошених картин» – це його судження, рефлексії, філософське осмислення і, навіть, спроба декодування, розгадка таїни творчості майстра пензля засобами творення образу словом. Абстракціонізму творів образотворчого мистецтва, виразивши їх словом, поет надав реального змісту. На мою думку, О. Гончаренку це вдалося зробити проникливо, всебічно охоплюючи, мовою передав голос душі творця картин, славетного художника з Тернопільщини Івана Марчука.

    Ось що сказав сам І. Марчук про книгу «Катрени оголошених картин»: «Він зрозумів мій світ і ввійшов у нього, як ніхто досі, він показав себе людиною дуже тонкої і ранимої душі, несподівано філософських осмислень. Він мене РОЗУМІЄ І ПОЯСНЮЄ (роздумуючи про Таїну), і робить це ненав’язливо й інтелігентно, не прямолінійно-описово, а, пропускаючи крізь власне серце, натхненно-асоціативно».

    У даному випадку, говорячи про суто літературний твір, неможливо не сказати про геніального живописця, щоб підкреслити, на взяття якої височіні замахнувся поет, і щоб показати те грандіозне завдання, з яким він блискуче справився, а література України, її культура поповнилася ще одним неординарним талановитим твором.

    Для коротенької довідки: Міжнародна академія сучасного мистецтва «Рим» прийняла І. Марчука до лав «Золотої гільдії» ( з усього світу там заледве півсотні митців!), він обраний почесним членом наукової ради Академії, а також І. Марчук фіѓурує в британському рейтингу «100 геніїв сучасності».

    Перед прочитанням «Катренів…» я переглянув репродукції картин І. Марчука, яких взагалі налічується аж понад чотири тисячі, і які свого часу були об’єднані у величезні виставкові цикли: «Голос моєї душі», «Пейзажі», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрети», «Експресії», «Шевченкіана», «Абстрактні композиції», «Біла Планета», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у безмежність»…

    Кожний твір художника – це зображення нашого Світу й людини в ньому, оригінальним стилем притаманним лише йому, з роздумами про Витоки, Шлях, Призначення, і почування Приреченості пронести свою Ношу, це складні пошуки Смислу Буття. Дивишся на картину і, здається, що Розгадка от вона, вже в руках, але за мить навіюються дещо інші почуття, нові бачення, пошук починається спочатку. І ось тут, поет віршами немов наробив зарубок на тому шляху пошуків, немов тримає за руку, не даючи загубитися.

    Але ж, як то кажуть, у кожного свій шлях широкий…

    Чесно зізнаюся, від правди ж бо не втечеш, без «Катренів…» О. Гончаренка деяких картин І, Марчука я і не зрозумів би. За що йому, віршотворцю, велика подяка. Тим паче відомо ж: якщо я чогось не бачу, то це не означає, що його немає… Та все одно охоплює сум’яття: що саме даною картиною хотів виразити художник, і чому поету побачилося саме те, про що він оповів словами?.. Особливо цікавим у цьому контексті є цикл віршів у формі верлібрів «Кольорові прелюдії» і «Нові експресії».

    можна дивитися

    до кінця віку

    як коні

    цілуються лобами

    чи дозволяють

    цілуватися зіркам

    котрі струсив

    усесвіт

    на їхні круті лоби…

    Прочитання книги «Катрени оголошених картин» має специфічний характер: хоча кожний із віршів сам по собі є самодостатнім твором, і хоч названі вони відповідно назвам картин, проте до книги додано компакт-диск із їхніми репродукціями. Тож читач має повну можливість оцінити наскільки поет проник у задум художника, ідею картини, і, власне, наскільки тісно переплітаються світовідчуття двох талантів, двох митців – художника й поета.

    Слід відмітити, що, говорячи про проникливе відчуття Олегом Гончаренком образів творів художника, про що свідчить і сам І. Марчук, у поета, незважаючи на почасти містично-апокаліпсичні мотиви картин (часто навіть від кольорової палітри, ніби повіває потойбіччям), все таки переважає дух, який обнадіює, який вселяє віру на вихід із занепаду й здичавіння моралі.

    «Поки жива хоча б одненька Українка, // явні й художник, музикант, боєць, поет» («Плин часу», с.146); «Тож ти лети, метелику, лети! // Благословляю на віраж тебе, як сина! // Може, хоч ти сягнеш-таки ясині?... // Може, прорвешся в розсині хоч ти?..» («Лети, метелику», с.157).

    Проте, можливо, і автор картин ставить саме ту мету, щоб своїми засобами, жорсткими, безпощадно правдивими, привертати нашу увагу, що йдемо хибним шляхом, творимо облудливі цінності, і що хоч уже й стоїмо на Порозі до Небуття, проте Точка неповернення ще не перейдена, але його картини – це вже перші удари Дзвону… А поезії О. Гончаренка – як повітря, як простір, в якому ті дзвони розходяться. Дуже влучними в даній сутності є чотири картини й відповідно – вірші, під назвою «Пересторога».

    1. « Замість любові – залишкові злюби… // Подвигів замість – реєстр пільг… // «Зуб за зуб!» – і ми в світі беззубих.// «Око за око!» – і ми в світі сліпих» (с.149).

    2. Золотокрилих ангелів до страти // засуджує орда гидких нікчем… // Вже ті, що не повинні б і вмирати, // вмирають, як птахи, під сікачем» (с.150).

    3. Земля морозила зле серце, як нерідна… // Із горла виривались рик і хрип… // А очі хижо тріскались од срібла – // од знаків мафіозних – мертвих риб…» (с.151).

    4. «Чорний попіл уже нам лягає на вилиці… // Десь понищено ворогом перші пости…» // Ми в минулім майбутнє своє продивилися. // Як у завтра цей страх не пустить?!» (с.152).

    Чимало поезій книги присвячено природі та її явищам, в якомусь химерному, містичному переплетіння з існуванням людини, як чогось цілісного, нерозривного по суті своїй. І, знову ж таки, як застереження, що людство вперто йде шляхом порушення цієї одвічної гармонії.

    «і… схаменулися, що Диво було поряд, // що Диво просто звалося – життя» («Диво серед нас», с.33); «Та ж Сонце крутиться довкруж святого хліба! // Й довкола нього ж кругла крутиться Земля!» («Диспут мудреців», с.104) ; «Забудеш друга й ворога провини, // події смутні і сумні часи: // за мрево – тиху пісню солов’їну, // весні на відкуп душу віддаси» («Пісня солов’їна», с.400)

    У низці віршів поет роздумує не лише над темою конкретної картини, а змальовує, хоча стисло й коротко, кількома рядочками, філософію явищ нашого сьогодення, такого невизначеного, розмитого в ідеях, розхристаного вітрами глобалізму, наживи, егоїзму, фарисейства, облудність слів про народ, націю, відродження…

    «Не лелеки приносять, а круки // їх (ночами!) із чорних зірок. // «Ідеальні ідальго-індиго»… // Ці своє – ледь з утроби – беруть. // Повитухам горлають: «Іди геть!» // І плюють на матусину грудь» («Над колискою», с.25); «Праправнук навіть відштовхнув по-хамськи // і матюкнувся, захлинаючись піском, // і обізвав «апостолом поганським», // та «бузувіром», та «єретиком» («Несу я світло вам», с.31); «…А найбільше тепер я боюся побачити// згірклі води, устелені рясно людьми…» («І побачив землю, рибами встелену», с. 98); «Церкви товаром захлинаються: «Купи!» // Зневажуються істини споконні. // Нехай людей «вихрещують» попи, // а ми лошатко вихрестимо в коні» (Ритуал, с.119); «Нас до праотчих меж і рубежів // приперли так, що дихати знемога» (Де ти, моя стежина?», с.232); «Вам і Господь очей не розморозить, // гріхів не спише, не додасть снаги, // поки належні всі не виплачете сльози – погиблим предкам не повернете борги» («Тиша», с.340); «У нас таки з терпіння «сьомий дан». // Ми із усіх відомих філософій // самі обрали філософію страждань. // («Земна стихія», с.453.

    Вірші О. Гончаренка щедрі на влучні образи, метафори й порівняння, без яких і поезія – не поезія. Ось дещиця з них.

    «Час у вічність тече і за зоряний дощ зника…» («Портрет академіка Миколи Амосова», с.6); «Сад спрагло так виснажував весну. // Діди з домів ішли у домовини» («Тихо мелодія звучала», с.23); «Планета дихає натруджено, як мати…» («Планета дихає», с.26); «…довірливо так осінь прихилилась// до сонця, як до милого свого» («До сонця осінь прихилилась» с.37); «Гойдаються на спінених туманах// прив’язані до обрію човни…» («Ранкові тумани» с.83); «…обрій, наче рана!» («Куди іти?», с. 93); «Знов посмутніло? Знов безрадісно і сумно? // Та саме ж хмари зрошують поля» («Відлетіли далеко птахи», с.128); «…нехай небокраї досвітнім туманом // перемивають черешень перлини» («Голуба симфонія», с.287); «…осінній степ у місячному сяйві – // дражливе відображення мене» («У місячному сяйві», с.341); «Я на гілочку всяку горобчиком сяду, // і по кожній піщинці промчу, як лоша: // ця залюблена тема «матусі і саду» – // мабуть, наша ментальність і наша душа» («Містерія», с.373); «…бо можна тут пензель втопити, як лапу // коту березневому в теплий туман…// («Зацвіли трави голубі», с.398); «Спіткнешся об душу, вирвану з коренем («Хаос», с.450).

    Прочитавши книгу, роблю висновок: «Катрени оголошених картин» – це неповторно талановите взаємодоповнення образотворчого мистецтва мистецтвом поезії, бо вірші словообразом розкривають такі грані картин, які, можливо, іноді постають досить таки несподівано й для самого автора художніх полотен. (Недарма ж один із митців прирівняв творчих людей до виразників волі Всевишнього, хоча, здебільшого, ціною великих особистих зусиль). Але, водночас, вірші є абсолютно самодостатніми творами, найголовнішою ознакою яких є те, що вони потребують роздумів читача і самозаглиблення. «Катрени оголошених картин» – це провідник у своєрідне світосприйняття творця неординарного, таємничого, почасти містичного світу, в якому живуть своїм вічним життям персонажі художника й поета.

    P.S. Деякі вірші Олега Гончаренка можна прочитати на сайті ХайВей.

    http://h.ua/stories/333733/

    25.05.2012.

    Олекса Косар (Олександр Покидько)


Джон Девисон Рокфеллер

Кто весь день работает, тому некогда зарабатывать деньги.