Люди з «різних планет»


    Блаженний Августин ще в 4-му столітті нашої ери зауважив, що держава без незалежного справедливого правосуддя – не держава, а зграя розбійників! Ця стара істина є вкрай актуальною і сьогодні…

    Об этом сообщает Роспрес


    Інопланетяни


    Вам ніколи не спадало на думку, що люди, яких ми кожного дня зустрічаємо на вулицях у містах, містечках, селищах і селах, тобто пересічні громадяни, і ті, кого ми з вами обираємо у владу, мешкають в різних життєвих вимірах? Вони один з одним майже не перетинаються… Люди здебільшого спостерігають за своїми обранцями з екранів телебачення, зі шпальт газет, у мережі інтернет, але без зворотного зв’язку.


    Навіть складається враження, що можновладці живуть на одній планеті, умовно назвемо її «Влада» – планеті спокою, добробуту і безпеки, а прості люди на планеті «Електорат» – планеті сутичок, боргів, негараздів, безладу, безчинства і постійних жахів. Жахів від суцільної несправедливості і негараздів: підвищення комунальних послуг, цін на пальне і опалення, якості і цін на споживчі товари, а головне – хронічної байдужості тих, із планети «Влада». Чомусь так відбувається у нашій країні, що коли люди потрапляють на цю планету, превалюють їхні власні інтереси, а інтереси державні або інтереси виборців відходять на задній план.


    Чи може Ви спостерігали такі речі, коли людина живе на планеті «Електорат», як то кажуть, в загальній масі, а після виборів переселяється до планети «Влада», отримує відповідний статус, імунітет, «щеплення» і як наслідок стає недосяжною і далекою?!


    Чи порівняймо звичайних людей з планети «Електорат», але тих, хто на волі, і людей з тієї ж планети, тільки засуджених до позбавлення волі чи навіть довічного позбавлення волі. Ці люди також мешкають у різних світах… Одні – на планеті «Електорат», а інші – на планеті «Тюрма» (ми навмисно обираємо категорію засуджених «довічників» для того, щоб показати глибину проблеми), один одного не чують, не бачать і не розуміють.


    Ті, які на планеті «Електорат», переконані, що на планеті «Тюрма» мешкають виключно покидьки і негідники, а засуджені ніколи не переконають тих, які на волі, в зворотному і будь-які аргументи будуть зайвими… Один статус «довічне позбавлення волі» начебто говорить сам за себе. Говорить про те, що людина небезпечна для суспільства і її не розстріляли лише тому, що гуманна і справедлива держава у свій час ввела мораторій на застосування смертної кари. Якщо мешканців планети «Тюрма» не можуть зрозуміти мешканці планети «Електорат», то як їх можуть почути і зрозуміти мешканці планети «Влада»?! Якщо останнім немає діла до людей на волі, то до ув’язнених їм тим більше немає ніякої зацікавленості. Скажімо, навіть більше, коли час від часу відбувається якесь жорстоке і криваве вбивство, і з планети «Електорат», і з планети «Влада» лунають заклики про повернення смертної кари!


    Хто ж такі засуджені?


    Трохи розібралися з термінологією, тепер спробуємо з’ясувати що ж насправді коїться? Напевно потрібно усвідомити і зрозуміти усім людям із різних планет – тим що на волі, а особливо тим, що при владі, дві речі. Перше – засуджені, навіть на довічний термін, то є люди і громадяни України, і саме держава та суспільство несе відповідальність за їхнє життя і здоров’я. А по-друге – правова і судова системи в нашій країні вкрай недосконалі, суди ухвалюють менше одного відсотку виправдувальних вироків і є величезна вірогідність того, що певна кількість засуджених на «довічне» відбувають покарання за злочини, які скоїли інші особи, які не понесли за це відповідальності, або покарання занадто суворе, виходячи з фактичних обставин справи.


    Щоб зрозуміти, хто такий засуджений взагалі, потрібно хоча б один день побути в статусі позбавленого волі, коли вся система працює проти тебе. Щоб збагнути, що відчуває засуджений, необхідно пережити на собі всю цю ненависть цілої системи, починаючи від молодшого інспектора пенітенціарної служби і закінчуючи керівництвом установи, представників наглядових органів.


    Навіть ті топ-ув’язнені, за долею яких спостерігала ціла країна, такі як теперішній народний депутат Юлія Тимошенко, колишній генеральний прокурор України Юрій Луценко, у повній мірі не відчули усього цього на собі, на своїй шкірі… Вони не їли «баланду» і не сиділи в смердючих прокурених камерах, вони не відчували ту ненависть, яку відчувають на собі прості люди в неволі. Зі свого перебування у неволі ці «віп-в’язні» робили інформаційні приводи для медіа. Напевно тому вони дуже швидко й забули про долю тих людей, які роками утримуються в неналежних, неймовірно жорстоких умовах по той бік колючого дроту.


    Народні депутати тим паче не хочуть чути про тюремну проблематику, їх просто це не цікавить, бо ця тема не підходить ані для піару, ані для власного збагачення. Вони прийшли до парламенту не рятувати людей, вони мають зовсім інші пріоритети.


    Жодним чином не маю на увазі, що всіх потрібно обов’язково посадити до в’язниці, щоб в нашій країні відбулася справедливість, а тільки те, що ті, хто потрапив у владу, яких обрали люди, мають захищати людей від свавілля і беззаконня, в тому числі і тих, які перебувають в місцях позбавлення волі і робити це в межах своєї компетенції і фахово. Для цього вони повинні мати добру волю, тобто бути зацікавленими і найголовніше – мати відповідний досвід. Але як вони це можуть зробити, якщо мешкають на іншій планеті?!


    Чому ж це відбувається? З різних причин. Напевно перш за все через те, що кожного і з будь-якої планети турбує в першу чергу своя власна «шкіра» і свій гаманець. Тільки ті, які опинилися на планеті «Влада», досягли своєї мети і перебувають в стані ейфорії і самозакоханості, відчуття власної значущості і безкарності, а ті, які мешкають на планеті «Електорат», заздрять їм і мріють хоч якось наблизитися до планети «Влада», аби самим докласти зусиль до розбудови країни і до власної кишені, а на планеті «Тюрма» все стабільно – її мешканцям нічого не залишається, як чекати і повільно помирати…


    Що робити?!


    До всієї цієї брехні і політичної доцільності люди вже звикли давно. Люди звикли, що державні службовці не виконують своїх функцій. Люди звикли, що суд замість того, щоб розсудити, може запросто запроторити за ґрати безневинну людину, а прокурор який від імені держави в суді підтримує звинувачення або заявляє клопотання про обрання запобіжного заходу, просто знущається над людьми, знущається над країною, яка прагне до того, щоб називатися цивілізованою і правовою. Коли прокурор «одягає маску» неухильного прибічника закону, представляє в суді звинувачення, яке не витримує жодної критики, бо справа сфабрикована і всі про це знають. Підсудний знає, бо він не вчиняв злочину, його адвокат, який апелює доказами невинуватості, але його ж бо не чують, родичі підсудного, які можуть підтвердити алібі. Суд, який бачить справу «шиту білими нитками», граючи в одній команді з прокурором, «надягає маску» доброчесності і правосуддя, ухвалює завідомо неправосудне рішення.


    Потім суд вищої інстанції також абсолютно свідомо затверджує це безглузде звинувачення і ухвалює рішення, яке вже оскарженню не підлягає, а людину відправляє на ешафот, затверджуючи смертний вирок.


    Потім від розстрілу рятує мораторій, вирок замінено на довічне і людина 22 роки починає борсатися у глибинах правових колізій, доводячи, що «біле то є насправді біле, а не чорне», так як сказав прокурор і суд.


    22 роки тривають ці перегони з правосуддям і все марно, бо коли суд виніс рішення і воно набрало законної сили, то вже все – крапка!!! Які б аргументи не наводив засуджений на свою користь, які б докази не наводив його адвокат, говорячи про алібі або про необґрунтованість доказів звинувачення, або про фабрикацію матеріалів справи і підтасовку доказів – все марно! Нічого не можна вдіяти, вирок суду скасувати не реально і не можливо.


    Пастор засуджений до розстрілу


    Ми продовжуємо розповідати історії засуджених до вищої міри покарання, вироки відносно яких, м’яко кажучи, несправедливі і без жодного шансу на перегляд справедливим судом.


    Ярослав Мисяк, народився в християнській родині. Закінчив Київський теологічний коледж імені «Святого Якова». Деякий час працював у Біблійному коледжі міста Ужгород, а також на посаді помічника єпископа євангельських церков Закарпатської області по роботі з християнською молоддю.



    Із 45 прожитих років 22, тобто половину життя, відбуває покарання за сумнівним вироком, а ті особи, які вчинили той страшний злочин, залишилися непокараними.


    Ярослава звинуватили у вбивстві своїх рідних – діда з бабою і дядька. Мотив злочину у вироку не зазначено, а Верховний суд у своєму рішенні мотивом потрійного вбивства назвав «неприязні» стосунки». Чи не здається вам дивною сама мотивація скоєння злочину як для священника? Злочин вчинено ножем, який ніби то був вилучений у певному місці за вказівкою Ярослава.


    18 жовтня 1999 року Закарпатським обласним судом (судом апеляційної інстанції) Ярослав Мисяк був засуджений до вищої міри покарання – смертної кари – розстрілу. Верховний суд, не гаючи часу, затвердив смертний вирок. Життя Ярославу врятував мораторій на застосування смертної кари.


    Адвокат Ярослава Юрій Вакула зазначає: «Вирок будується на припущеннях та сфабрикованих доказах, на зізнаннях, отриманих внаслідок погроз застосування насильства як щодо нього так і його сім’ї, нелюдському поводженні, погрозах, та тиску. Висновки експертів не відповідають фактичним обставинам справи і не підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні».



    Весільне фото до ув’язнення


    Із 2015 року, тобто шостий рік, триває перегляд вироку за нововиявленними обставинами судами Закарпатської області. Порушенні всі розумні строки розгляду справи в суді. Наступне засідання відбудеться 25 лютого 2020 року о 10:00 годині у приміщенні Мукачівського міськрайонному суду Закарпатської області під головуванням судді Гейруша Віктора Бертолоновича за участі прокурора Мукачівської прокуратури Демка Василя Васильовича.


    Тої страшної ночі Ярослав готувався до свята в церкві і готував сценарій театралізованої постановки відомих Біблійних подій – спалення міст Содома і Гомори (як відомо зі Святого Писання, Господь через те, що гріхи переповнили ці міста, знищив їх для того, щоб люди навернулись до Бога). Він розписував кожному учаснику його ролі, переписував, вивіряв і від руки знову переписував. Робота забрала багато часу і відпочивати пішов вже далеко за північ. Цієї ночі Мисяк ночував у своєму будинку з дружиною Сніжаною і донькою.


    До цієї трагічної події Ярослав майже місяць мешкав у будинку діда з бабою, в якому жив і його дядько на прохання діда. Це була довга і неприємна історія для пастора. Дядько зв’язався з не дуже гарною компанією хлопців із Югославії, заліз у борги, його постійно шукали якісь незнайомі чоловіки і дід заляканий звернувся за допомогою. Дід був практичною людиною і дядько був все ж таки сином і було вирішено продати дідову хату і розрахуватися з дядьковими боргами.


    Майже місяць Ярослав мешкав у будинку діда, спостерігав, як дядька шукали якісь чоловіки, той ховався на горищі, а він або дід виходили до них і просили почекати, поки вони реалізують продаж будинку і розрахуються за борги дядька. Знайшли покупця, домовилися про ціну і завдаток. Дід попросив Ярослава бути присутнім під час розрахунку і отримання першої частки грошей, переписати купюри, спостерігати аби не підсунули фальшиві гроші. І ось нарешті завдаток було отримано і гроші передані в рахунок погашення боргу. Лишилося ще сплатити другу частку…


    Вночі Ярославу наснився страшний сон, нібито загинули його батьки. Він в пригніченому стані поділився тривогою зі своєю дружиною. Аж раптом зранку до їхньої будівлі приїхали працівники міліції, розповіли про страшну трагедію, запросили Мисяка у відділення для дачі показів як свідка. Зі свідка Ярослав перетворився в обвинуваченого.



    Стенд фотовиставки Харківської правозахисної групи «13 історій свавільно засуджених довічно»



    Газета «Узнік» виходить на трьох мовах серед засуджених до позбавлення волі


    Ніхто не хотів розслідувати цей злочин, відбувалася підготовка до виборів, тому слідство швидко зупинилося на кандидатурі Ярослава. У помешканні Мисяка проводилися два обшуки працівниками СБУ і карного розшуку. Під час цих обшуків ні одної речі, які б доводила вину, чи плям крові знайдено не було. А от під час третього обшуку на самому видному місці у котельні в пакунку лежали брюки з двома плямами крові, причому експертизи ДНК не проводилося, а така група крові належить тисячам людей. У цей же час відбувалися катування і залякування Ярослава. Він зламався і підписав явку з повинною, коли правоохоронці сказали, що розправляться з його дружиною і малолітньою донькою. Потім у справі з’являється ніж як знаряддя злочину, що знайдений у каналізаційній трубі нібито за вказівкою Ярослава.


    «Я ніколи не ходив тим шляхом, де знайдений ніж, намальований план-карта і ніж з’являється наступного дня по вказаних координатах», – розповідає засуджений. «Потім приходить адвокат за призначенням і повторюється на відео явка з повинною, потім вилучаються брюки в пакеті, а зброя – наступного дня».


    Адвокати стверджують, що навіть за цих обставин вилученим ножем неможливо нанести удари такого характеру, які були завдані потерпілим. Представники прокуратури ігнорують версію причетності до скоєння злочину громадянина Г. та інших осіб, які, згідно зі свідченням свідка Ш. на момент скоєння злочину перебували біля місця події в нетверезому стані і з холодною зброєю, яка за показами свідка, досягала 40 сантиметрів.


    Юрій Вакула наголошує: «Суд під час ухвалення вироку безпідставно проігнорував алібі Мисяка, яке підтверджувалось двома свідками. Висновки спеціалістів ДУ ГБ СМЕ МОЗ України та Кафедри судової медицини НМУ України імені О. Богомольця, які містять дані щодо можливостей зміни розмірів ран, характерні для всіх фізико-технічних досліджень, не були відомі ані суду, ані сторонам, свідчать про помилковість пояснень експерта та виключають можливість нанесення вказаної рани вилученим ножем, а відтак спростовують відомості явки з повинною, відомості проведеного відтворення обстановки та обставин події».


    Як розповідає Ярослав за ті страшні часи коли він ледь не зламався: «Якщо ти пишеш в суд про перегляд, за цю заяву тебе просто приходили і били, це не тільки мене, а багатьох, для профілактики; мета цих заходів, щоб ти перестав писати, а з іншого боку, коли ти пишеш в суди всіх інстанцій, крізь отримуєш відмови, опускаються руки. Я сказав дружині, щоб залишила мене, шукала іншу людину, ти молода і красива…»


    Але віра в Бога допомогла Ярославу і його дружині Сніжані вижити і не втратити віру в справедливість і перегляд в суді вироку: «Я не збираюсь здаватися і піду до кінця», – говорить Ярослав.


    Ми також не полишаємо надії, що врешті у нашій країні люди з «різних планет» почують і зрозуміють один одного. Можновладці і народні обранці почнуть втілювати у життя мрії простих людей, які їх обрали на високі посади, будуть ухвалювати такі необхідні закони. Один з таких проєктів закону за №0881 (про виправлення судових помилок) закляк вже у новому парламенті. Ми також не полишаємо надії, що у нашій країні врешті відбудуться перші виправдувальні вироки свавільно засуджених на довічний термін… Адже без справедливості у нашої з вами країни доволі примарне майбутнє…


    Андрій Діденкокоординатор програм Харківської правозахисної групи


    Джерело статті: “https://antydot.info/publicistics/lyudy-z-riznyh-planet/”

    Похожие материалы (по тегу)

Джон Девисон Рокфеллер

Кто весь день работает, тому некогда зарабатывать деньги.